Обезженщенна пустеля

Дивлюсь на гори із вікна
На простір дикий ції пустки
І пригадалася вона
Забилось серце хутко-хутко

Згадались тіні теплий присмерк
І світло милої кімнати
І серця бої серця тиски
Умовностей невільні грати

Не знаю може ждеш і досі
І мнеш зів’ялі вже троянди
Троянди уплітаєш в коси
Троянди палиш в серця гарті

І я в обіймах ції пустки
Дивлюсь на море з струмкоскелі
А серце б’ється хутко-хутко
В цій обезженщенній пустелі.

16. IV. 1915. Владивосток

З циклу «Осіння рана». 1915—1916.
Текст наводиться за збірником «Михайль Семенко. Поезії», 1990.