На пероні

Крізь мокрий туман блимають ліхтарі
На пероні повно тінів і розпливаючих силуетів
І тільки з центру — сам —
безсмутковий промінь грів
І метушливий вечір видавався
вібраціями менуетів

Уяву гріла сіра подорожня сукня
Лоскотав еротично капризний капелюх
І рухалися тіні ніби їм не було ніколи нудно
І відповідав зворушно перонний рух

Скиньте таємничість я не можу зосередкуваться
Губи викривіться в слухнянім стоні.
Хутко відійде потяг.
Ми не будемо з Вами прощаться.
Я люблю, я люблю всіх женщин на пероні!

5. XI. 1918. Київ

З книги «BLOC-NOTES».
Текст наводиться за збірником «Михайль Семенко. Поезії», 1990.