З потягу

Зникли вигуки і дими хмурні,
Я під захистом колихань.
Були хмари роздільнені і зовсім не страшні,
Ліс гудів мільйонами запитань.
Веселий бог всміхавсь безжурно,
Відхиливсь портьєрно небосхил.
Потяг хрипів і коптив обурено,
І був світ повний золотих крил.
І коли підходив до димарів туманних —
Червоний балаган знеможливо погасав
Вечір розкидався плямами,
повними блисків спанних,
Тисячами баговінь до землі звисав.
І була кинута остання пляма.
І розповзлась блуканно безмежна тінь.
Увесь світ видавсь як жорстока яма,
І просунув хтось обережно блискуче
кружало і наказав: глянь.

15. VII. 1918. Київ

З книги «BLOC-NOTES».
Текст наводиться за збірником «Михайль Семенко. Поезії», 1990.