Не лізь
Зривалось полум’я від доторків копитних
Об камінь в темряві залізних ніг
І скільки звуків сміливих і недопитних
За мною гналося за тихий ріг.
Всміхались постаті ворожо розпливаючись
Чиєсь обличчя матове діткнулось серця сліз
І двірник мовчазний дорогу замітаючи
Мовив полинялій женщині: не лізь.
28. V. 1918. Київ
З книги «BLOC-NOTES».
Текст наводиться за збірником «Михайль Семенко. Поезії», 1990.