«Якісь білі крапки миготять…»

Якісь білі крапки миготять
У блакиті, високо-високо…
Он туди дай нирка́ своїм оком —
Якісь білі крапки…
Бачиш, як он під сонцем блищать?
Папірці мов з чиєїсь руки.
То пташки нас якісь залишають.
Тільки звідки вони там взялись,
Звідки білі знялись?
Було ж порожньо в синіх безкраях.
То пташки, то пташки…
Але де було взятись там їм?
І приглянься… Зовсім, ну, зовсім —
Папірці із чиєїсь руки. . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . .

Ах, я знаю тепер…
То папір в канцелярії Божій порвали,
Запевняю тебе —
Той папір, що наказував літові буть на землі,
І з порога криштального в синю безодню змели
Ті шматочки паперу, щоб тихо на землю упали,
«Порвалося літо» — сказали.
І оце ті шматочки паперу летять,
І оце вони так миготять.

1923

Текст наводиться за збірником «Олекса Стефанович. Зібрані твори». Фрагменти ІІ. Добірка упорядника.