Стефанович Олекса - Світанок
Українська література / Стефанович Олекса / Вірші / Світанок
В базі 4533 віршів 567 авторів.

Світанок

PDFДрукe-mail

Гукнув у праліс Пракий —
І там, де луни упали,
Здавалось, галяви стали, —
Могутній голос такий!

Кремезні люди гудуть
У пущах-нетрах без міри.
По древах — кремінь сокири,
Загусла рідшає муть.

Дажбог розжарив блакить.
Дзвенить малеча з колиби.
Пройшли Ярило і Либедь, —
Повів Яр-бог, щоб ярить.

Урвався ліс, бо — ріка,
Не дно, мабуть, а провалля.
Дніпро. Скажи ще з оддалля
«То лев реве та рика».

А гори — па́гори ці —
Для сили, ліпоти й слави.
Дива́ — ті видива, з’яви
І сни горі та ріці!

Повідав, по́вів — «отам
Стогрудо дихає море»:
Ти брам не знаєш, просторе,
Навкруг одкритий вітрам!

Ти, вітре, браму зустрів?
Ти, брате, був на воротях? —
Тут простір тільки та протяг
Усіх стрибожих вітрів!

О, так, воно не одно, —
Два неба, боже, у тебе:
З блакиті — синяви небо
І небо — зелен-вино!

Дажбоже неба й землі,
Вседобра в тебе десниця! —
Та тільки звідки та птиця,
Ті дивні клики у млі?

Благословляєш на світ,
На сході смуга рожева, —
Нащо́ ж той глас «вверхи древа»,
Той темний клекіт із віт?!

. . . . . . . . . . . . . .

Казко́ві вимисли це? —
Уся батьківщина — казка,
Болюча, люба і жаска,
Вогонь — у серце й лице!



Текст наводиться за збірником «Олекса Стефанович. Зібрані твори». Фрагменти ІІ. Добірка упорядника.

Виправляч

Якщо ви помітили будь-яку помилку, будь ласка, виділіть текст, натисніть Alt+Enter і відправте нам повідомлення.