Возстала і лик закрила
Возстала і лик закрила
Десниця, набрякла гнівом...
Вітри розгорнули крила
І крикнули чорним Дивом.
Вирує, сурмить повітря.
Насовують хмари — обри...
Цинобри на спад — не відра,
Проллялись цебри Цинобри.
Здрижали стовпи й колони,
Кладуть хмаросяжні мури
Такі громохкі поклони,
Що чола від них — на цури!
Вже холод у душах голих,
Вже кроки у вас — непевні?
А це ж лише перший сколих.
Це лиш ворухнувся древній!