Сонет
Натура гине — вся в оздобах, в злоті, —
Останній усміх ясний посила
І краскою непевною пала,
Немов конаюча вродливиця в сухоті.
Недавно ще була вона в турботі,
Жила і працею щасливая була;
Тепер останнії дарунки роздала
І тихо умира…кінець її роботі!
Спокійно умира і листом покриває
Росинки білії, ті сльози самотні
Від сонця ясного і від людей ховає.
Натура ллє ті сльози таємні
Того, що хутко ляже в смертнім сні,
В холодній, білій сніговій труні.
Примітки
Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. — К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 79.
Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 36.
Автограф — ІЛІШ, ф. 2, № 747, стор. 42.
Датується за автографом.
Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 52.