«Тішся, дитино, поки ще маленька...»

[4]

Тішся, дитино, поки ще маленька.
Ти ж бо живеш навесні,
Ще твоя думка літає легенька,
Ще твої мрії ясні.

Мрія полине із думкою вкупці
Геть у далекі світа,  —
Крил не втинай сизокрилій голубці,
Хай вона вільно літа!

Чи пам’ятаєш ти казку —дивницю,
Як то колись принесла
Тую цілющу —живущу водицю
Дрібна пташина мала?

Їй не страшні були дикі простори,
Скелі і хвилі морські,
Перелітала найвищії гори,  —
Мала крильцята прудкі.

Так твоя думка швиденько полине,
Тільки їй волю даси,
І принесе з чарівної країни
Краплю живої роси.

І як приступить журба невсипуща
Та до серденька твого,  —
Тая росиця цілюща —живуща
Буде живити його.

Хай же та мрія із думкою вкупці
Лине в незнані світа,  —
Крил не втинай сизокрилій голубці,
Хай вона вільно літа!

[1891]

Примітки

Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт.  — К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 112  — 113.

Вперше надруковано в «Ілюстрованій бібліотеці для молодіжі, міщан і селян», Чернівці, 1891, № 3, стор. 33, під заголовком «До руской дитини».

Автограф  — ІЛІШ, ф. 2, № 11, стор. 34.

Датується за автографом 1891 р.

Подається за збіркою «На крилах пісень» К., 1904, стор. 89  — 90.