Етюд з виноградом

Із нині подивилась я в учора.
Крізь кольорові шиби коридора
переливався кольоровий сад.
А я під краном мила виноград.

І реготала — я зовсім дитина.
Був дім, такий просторий і лункий.
І я тяглась до крана, мов рослина,
аж поки тіла лінії легкі

не випростались, не сягнули крана,
не стали раптом променем багряним,
що тихо йшов крізь тихий, білий сад
і далі… Я помила виноград.

Під променем фіранка димувала.
І срібний кавник сяяв на столі.
А я вечірні квіти поливала,
і в кольорові шиби виглядала,
і ждала. І жила я на землі.

А день, налитий присмерком по вінця,
минав мені, зафіалковів світ.
Як заздрю я отій маленькій жінці
із кольоровим садом в голові.

У неї — літо. І зелений протяг.
І гість, увесь у білому, навпроти.
Ріка між ними в синьому вогні.
І виноград вологий на човні.

У неї гість. Він їй шепоче: «Ірця…»
Вона сміється й миє виноград.
І зеленіють пальці на скатірці,
і тягнуться крізь вечір і крізь сад…

1975

---

Текст наводимо по книзі Антологія української поезії (том 6). Українська Радянська поезія. Твори поетів, які ввійшли в літературу після 1958 р. — Київ, відавництво художньої літератури «Дніпро», 1986.