Жиленко Ірина - Вікно, розчинене у сад
Українська література / Жиленко Ірина / Вірші / Вікно, розчинене у сад
В базі 4533 віршів 567 авторів.

Вікно, розчинене у сад

PDFДрукe-mail

Осінній вітер. Птиця прокричить
і змовкне… І туман обляже птицю.
А я стою у білому плащі
під чорним деревом,
на котрім птиці сниться
весна. І в листя грузнуть каблуки.
І листя мчить із шерехом трагічним.
«Чому з такою спрагою, з таким
дитинством я дивлюсь в твоє обличчя?» —
пита мене коханий. Крізь дощі
пройшов трамвай, од холоду горбатий.
А я собі наказую: «Мовчи!
Ніхто на світі не повинен знати,
що в цьому домі, повному досад,
я не людина, я — вікно у сад».
По світлій шибі котиться сльоза.
І я страхаюсь, радісно і грішно,
розкрить тобі зелені вікна в сад
і потопити в білосніжних вишнях.
Нема шляху з дерев моїх назад.
Крізь цю бузкову захмелілу павіть
щодня благословлять тобі і славить
мене — вікно, розчинене у сад.

1971


Текст наводимо по книзі Антологія української поезії (том 6). Українська Радянська поезія. Твори поетів, які ввійшли в літературу після 1958 р. — Київ, відавництво художньої літератури «Дніпро», 1986.

Виправляч

Якщо ви помітили будь-яку помилку, будь ласка, виділіть текст, натисніть Alt+Enter і відправте нам повідомлення.