«громи крізь небо почвалали...»

громи крізь небо почвалали
табунами  — на сріблистій
нитці вітру павуком
завис дощ.
серед міста
ліхтарі  — немов ключі
до сонця  — непомітно
ржавіють.
пішов дощ.
тоді виходь у сад ! хоч і роса тобі пощербить зовсім ноги. деревце приголуб, послухай !  — як у відгомоні землетрусу
росте
його коріння.

Збірка «Омана Молока».