«Коли умру і в тихім гробі ляжу…»

І

Коли умру і в тихім гробі ляжу,
Щоб безконечний сон
в бездонній пітьмі снити,
Остануться пісні, ті будуть говорити
Об тім, чого тепер нікому я не скажу.

І не одно чуття, що я здавив у собі,
Бажання не одно, знівечене судьбою,
Воскресне в тих піснях — і буде, як весною
Той самопадний квіт на позабутім гробі.

---

Текст наводиться за збірником «Богдан Лепкий. Поезії», 1990. Цикл «Intermezzo»