«Зелений дуб стоїть посеред поля…»

XVI

Зелений дуб стоїть посеред поля,
Мов зачарований з казок лицар,
А осторонь шумить струнка тополя
Й чолом високим досягає хмар.

Кругом збіжжя, спів птахів, вітру шуми,
То знов зима — лиш сніг і сніг кругом;
Дуб дивиться й дума́є вічні думи,
Тополя клониться йому чолом.

Хотіла би листочками дрібними
Торкнутися його сильни́х рамен,
Так що ж! Простір і поле поміж ними,
Вона одна, і він стоїть оден.

Не зблизить їх ні нічка зорішлива,
Ні заметіль, ні літом гураган.
Мабуть, і наша доля нещаслива
Така сама, такий і наш талан.

«Зелений дуб стоїть посеред поля&hellip;»