А там, в городі, соловії,
А там, в городі, цвіт лелії,
А там, в городі, серце мліє.
«Моя ти зоре, мій ти раю,
Моя ти пишна роже в ма́ю,
Без тебе я життя не маю.
Куди не гляну, де не стану, —
Я за тобою з туги в’яну,
Як віск, від твого зору тану.
Чому мовчиш, не мовиш слова?
Невже ж тобі не люба мова,
Невже ж не до душі розмова?
Дивися, вже зійшла зірниця,
Ще трошки — й днина розгориться,
Ще трошки — і наш рай скінчиться!
Чому мовчиш?» Вона: «Не знаю.
Чи бачиш тії тіні в гаю?
Як в тінях, в смутку потопаю.
Я тут з тобою в огороді,
А присягала воєводі,
Так довше, милий, жити годі!»
А він: «Любов присягу зносить.
Гляди! весь світ кохання просить.
Які ж пахучі твої коси!
Які палючі твої очі,
А груди, груди, як дівочі!
Страхи ж твої — страхи — діточі.
Що буде завтра — воля божа,
А нині ти — розцвіла рожа, —
При чому тут старий вельможа?»
………………….
Текст наводиться за збірником «Богдан Лепкий. Поезії», 1990. Цикл «Ти знов ідеш до мене».