Франко Іван - «Ось панський двір! На згір’ї край села...»
Українська література / Франко Іван / Вірші / «Ось панський двір! На згір’ї край села...»
В базі 4495 віршів 567 авторів.

«Ось панський двір! На згір’ї край села...»

PDFДрукe-mail

Ось панський двір! На згір’ї край села
пишається на сонці, наче рожа.
Тиша довкола нього залягла.

Старезні липи, мов жива сторожа,
стоять при вході, клумби і травник,
кругом жива глогова огорожа.

крізь браму вглиб двора мій зір проник:
увитий ганок диким виноградом
дрімає в тіні, як віддавна звик;

поперед вікна в’ється білим гадом
доріжка, всипана піском дрібним
та цвітом, що з акацій сиплесь градом.

Вікон широких поглядом скляним
глядить сей двір на все село в долині —
і не скриєсь жодна хатка перед ним.

Червоний дах його, і стіни сині,
блискучі вікна, ганки, виноград —
все те немов кричить сільській хатчині!

«Не смій дихнуть! Не перестань дрожать!
Хились і гнись! З твоїх занядрін темних
сюди тобі чола вверх не піднять!

Ти дич! Ти варварство! Ти під’яремних
волів житло, притулок хамських рас,
печера, повна лютих гадів земних!

Їх вартість в тім лиш, щоб робить на нас,
їх чеснота — лиш послух і покора,
їм слід горіти, щоб наш блиск не згас!

Бо ми держави й церкви є опора,
цивілізації тривкий опліт,
культури кріпость, до борби все скора!»

Я відвернувсь від брами. Много літ
минуло вже, як я слова такії
чув з уст старого графа. Нині світ

змінився значно, многі давні мрії
зробились дійсністю, та се село
слова ті прилягли, мов плити кам’янії.

Для нього поступу мов не було,
всесвітнєє життя його минало;
лиш се «гніздо культури» знай цвіло,

пишалось і з села всі соки ссало.



зі збірки «Із днів журби»