Душа горить

Душа горить, і серце мов співає,
За згуком згук хвилюється, дзвенить
І вислову бажаного шукає,
І образи встають і хочуть жить.

Душа горить!… Палкі на волю рвуться
Ті почуття, що виросли у їй,
А він мовчить  — уста не ворухнуться  —
Він  — брат і цар тій пісні голосній.

Душа горить!… Словами вогняними,
Здається, все б у пісню перелив,  —
Чому ж уста зробилися німими
І спів мовчить. Чи вмер уже той, спів?

Чи слів таких ще люди не зложили,
Щоб розказать, як у душі кипить?
А чи на спів нема вже в його сили,  —
А він німий, ганебно він мовчить?

Не знає вія… А гірші й гірші муки
Усе встають і вислову нема…
І голова схиляється на руки,
І серце рве йому нудьга німа…

1886.