«Почула стріл і, щоб не було лиха…»
Почула стріл і, щоб не було лиха,
Тельмом побігла в гавру медведиха.
Ах, як же втішилась дітьми дрібними,
Що їх застала в хаті ще цілими.
А діти в крик: «Матуся йде з діброви!
Розказуй нам, матусю, що про лови!»
«Про лови? Що? Стрільці сарну забили,
Та ще й мале сарня осиротили».
«Сарну? За що? Вона ж блага собою,
І живиться не м’ясом, а травою».
«Блага? Пусте! Ми всі для чоловіка
Лиш звірята, чи виє хто, чи квіка,
Чи гавкає. Для нього всі ми — ворог,
І має він для нас лиш кулі й порох.
Не лиш для нас, на ближніх йде війною
І один одного вбиває в бо́ю.
Ти й не догадуєшся, синку любий,
Який той чоловік жорстокий, грубий,
Яка у ньому злість і хитрість скрита,
При нім — то ангел навіть Лис Микита.
Дух пущі най вас перед ним заступить,
Бо як стріне́, то вб’є і шкіру злупить».
Текст наводиться за збірником «Богдан Лепкий. Поезії», 1990. Цикл «Сльота».