Ігор - князь сіверський - 11

11

Не сороки ж то на полі
Вились, скреготали —
То їздили Гзак з Кончаком
Та сліду шукали.
І ворони не каркали,
І галки замовкли,
Сороки не скреготали,
Полози лиш повзли.
А ятелі путь до річки
Тутоком справляють,
Соловії живим співом
Світ оповідають.
І мовить Гзак Кончакові:
«Ми жалю не маєм:
Коли сокіл в гніздо летить,
Соколича маєм,
Золоченими стрілами
Його розстріляєм!»
А до Гзака Кончак каже:
«Ми жалю не маєм:
Коли сокіл в гніздо летить,
То ми дівку маєм,
Опутаєм соколина
Та й жалю не маєм!»
І мовить Гзак Кончакові:
«Ой брате, мій брате!
Коли його опутаєм,
Жалю будем мати.
Коли його опутаєм,
Осміють нас люди,
Бо не буде соколича⁶⁴
І дочки не буде!
Тоді стануть на Каялі
Нас і птиці бити
І у полі Половецькім
Більше нам не жити!»

64. Сокіл - то Ігор, а соколич - то син його Владимир, що женився у полоні на Кончаковій дочці.