Ігор - князь сіверський - 7

7

Тоді Святослав великий
Сплакав за синами
І золоте слово мовив
Змішане сльозами:
«Ой Ігорю, Всеволоде!
Сини мої милі!
Рано ж бо ви Половецьку
Землю заквилили.
Рано землю ту мечами
Стали заквиляти,
Рано, рано собі слави
Почали шукати.
Та не чесно ж бо ви, діти,
Ворога побили,
Та не чесно ж кров погану
По землі пролили!..
Знати, серце ваше храбре
У горні стопилось
Ще й до того у буесті
Само закалялось.
Закувалось, закалилось,
Діти мої милі!
Чи ж сивині моїй срібній
Се ви учинили?
Не виджу ж бо я вже власті,
Ані війська много,
Багатого та сильного,
Ярослава мого,
Мого брата Ярослава,
Що ходив війною
І з чернігівською биллю,
З биллю і чужою:
Із могутів і татранів
І із шелебирів,
Із топчаків і ревугів
І із голебирів⁴¹,
Що без щита з захалявком
Полки криком били
І в прадідню собі славу —
Не в дзвони дзвонили.
Та сказали ж ви: самі ми
Слави захотіли,
Переднюю самі возьмем,
Задню переділим...
Ой Ігорю, Всеволоде!
Жаль мені вас, діти,
Чи б не диво мні старому
Та помолодіти?
Таже в літах саме й сокіл
Птиць високо гонить
І не дасть гнізда в обижу
З свої оборони.
Але княже зло настало,
Пособи не буде,
Тепер внівеч обернулись
Години і люди
Під шаблями половчанів
Кричать коло Ромен,
Володимир⁴² під ранами —
Всюди плач та гомін.
Туга князю Владимиру,
Глібовому сину!..
А ти, княже Всеволоде⁴³,
Прихильного кинув!
Чи ж не міг би ти здалека
Мислю прилетіти
Отня стола золотого
Спасти, поглядіти?
Таже веслами ти можеш
Волгу розкропити,
Таже шоломом ти можеш
Весь Дон перелити!
Якби ти був — здешевіли б
Половці погані:
Була б яга по ногаті,
Кощій по різані⁴⁴.
Та ж ти можеш і по суху
Стрілити до Дону
Переширами живими
Глібового дому!
А ти, Рюриче й Давиде⁴⁵!
Правнуки орлові!
Чи ж не ваші ж то шоломи
Пливали по крові?
Чи ж не ваша ж то дружина
Літає на волі,
Як ті тури пораняні
На чужому полі?
Вступіть, пани господарі,
В золотеє стрем’я,
За обиджу половецьку,
За лихеє врем’я,
За рідную землю Руську,
За Ігоря рани,
За буйного Святославця
Гримніть на поганих!
Ти, Галицький Осмомисле,
Княже Ярославе⁴⁶!
На золотім столі своїм
Ти сидиш у славі.
Підпер гори угорськії
З’лізними полками,
Заступив путь королеві⁴⁷,
Звів дунайські брами,
Кидаючи через хмари
Кремінь до Дунаю,
Наряжаючи по ріках
Судна до Дунаю.
Твоя грізьба пролетіла
Помиже землями,
Ти Києву одмикаєш
Золотії брами.
З отня стола золотого
Острими стрілами
Ти стріляєш і султанів
Десь там за морями.
Стріляй, княже Ярославе,
Кончака лихого,
Половчина поганого,
Кощія старого
За рідную землю Руську,
За Ігоря рани,
За буйного Святославця
Стріляй його, пане!
А ти, княже буй Романе,
І ти, Местиславе⁴⁸!
Ваші мислі храбра думка
Заносить до слави,
І по славу, по криваву,
Ви ходите сміло,
І плинете ви високо
В буєсті на діло,
Як той сокіл, що в повітрі
Крила розширяє,
Коли птицю в своїм буйстві
Замогти бажає.
Бо папорги в вас залізні,
Шоломи латинські,
Ними трісла земля ціла
І сторони хвінські:
І Ятвяги й Деремела,
Литва й половчани
Склали луки і голови
Під тими мечами...
Князі! князі! вже Ігорю
Сонце світ закрило,
І дерево не бологом
Листя обронило,
І по Рсі і Сулі стали
Городи ділити,
А храброго вже Ігоря
Полка не вскресити...
Вас Дон, князі, викликає,
Щоб ви полетіли
І храбрії Ольговичі
На бійку поспіли!
Ой, Інгварю, Всеволоде,
Ви руськая слава!
І всі три ви шестикрильці
Гнізда Местислава⁴⁹!
Не побійним ви жеребом
Власть забрали в руки,
Нащо ж вам шоломи злоті,
Щити ляцькі й луки?
Загородіть теє поле
Крепкими щитами,
Зачиніть ворота полю
Острими стрілами
Та за рідну землю Руську,
За Ігоря рани,
За буйного Святославця
Гримніть на поганих!
Ідіть, князі! бо вже й Сула
Од половців стала
І не тече срібним струйом
До Переяслава.
Ба й Литва вже піднялася
На тих полочанів,
І Двина тече болотом
Од крику поганих.
Там один лиш син Васильків,
Ізяслав полоцький⁵⁰,
Брязнув острими мечами
В шоломи литовські.
Він притріпав було славу
Дідові Всеславу⁵¹,
Але і сам покотився
На траву криваву,
Перекритий червоними
Вражими щитами,
Притріпаний литовськими
Острими мечами.
І литовський князь поганий
Підняв його з крові,
Скотив його на постелю
Та й до него мовив:
«Вже дружину твою, княже,
Птиці повкривали,
А червону кров полоцьку
Звірі полизали!»
Не було тут його брата,
Брата Брячислава,
Ні другого Всеволода
Коло Ізяслава.
Один душу женьчужную
Виронив із тіла
Через рану кривавую —
Злоте ожерілля.
І голоси ниють жальом —
Зникнуло весілля,
Трублять труби городенські!
Княже Ярославе⁵²,
І усі ви князі-внуки,
Та плем’я Всеславе!
Вкладіть мечі вереджані,
Знизьте свої стяги,
Уже ж бо ви вискочили
Із дідньої слави;
Бо своїми крамолами
Ви погані стаї
Стали зводити на землю
На Руськії краї,
На Руськую рідну землю,
На життя Всеслава,
Котрій уже й од половців
Насил та неслава!»

41. Так називались деякі чужі сторони, з котрих охочі молодці служили в війську у чернігівського князя.

42. Володимир Глібів Переяславський - брат Ольги Глібівни, Всеволодової жінки. Він разом зі своїми братами Романом, Ігорем, Всеволодом і Святославом в 1180 р. обрав своїм головою владимирського князя Всеволода.

43. Всеволод - той самий владимирський князь.

44. Різань і ногата - то наші стародавні гроші. 2 ногати – була різань; три різані – куна; 20 кун – гривна; а гривна важила од фунта до півфунта срібла.

45. Рюрик і Давид Ростиславичі - внуки Ростислава Великого.

46. Ярослав - син Владимирків; його назвали Осмомислом за його мудре та сильне слово.

47. Королеві угорському.

48. Роман - син Мстиславів, князь Владимирський (що на Волині), і Мстислав - син Луцького Ярослава, - обидва внуки внука Мономахового – Ізяслава.

49. «Зрівнявши молодший дім Мстислав з гніздом, которого головами за Ігоревого чау бу[ли] Інгвар, Всеволод, і Мстислав, співак думав, що у сих трьох пташенят буде тогді шість крил» (Карамзін)

50. Ізяслав Васильків - внук Всеславів, правнук Брячеславів.

51. Всеслав - внук Ізяслава Владимирова сина од Рогніди – завзятий ворог київського князя Ізяслава І.

52. Ярослав Мінський.